Випробування вступом

Небагато існує книжкових першоджерел, які б описували вигаданий всесвіт так деталізовано, як у книжках Джона Р. Р. Толкіна. Зі сюжетом там не все чудово, але світ, історія, міфологія, культура, мова і політичний устрій прописані до найдрібнішої подробиці.

Однак відтворити це у кіно чи іграх досі не вдавалося. Так, Пітер Джексон одяг орків у масовках екранізації „Володаря перснів“ у вбрання з родово-племінними відзнаками, так, там було дуже багато цікавих подробиць, але ми довідалися про них лише зі спогадів пана Джексона.

А в іграх? Чомусь досі вважалося, що достатньо втулити персонажів кінострічки і ось вам ігроїзація однієї з найкращих книжкових серій людства. Однак розробникам Middle Earth: The Shadow of Mordor вдалося бодай частково, але таки відтворити саме світ Середзем’я.

Заяложений месник

Мордор — чудова країна, у якій оселилося паскудне зло. Його бояться навіть орки та уруки. Це я не про Саурона, а про головного героя гри. Поплічники темного повелителя стратили дружину і сина Таліона, одного зі слідопитів, що боронили цивілізований світ від лиха з Мордора.

Самого Таліона теж закатрупили, однак він зрештою прийшов до тями поруч із таємничим привидом підстаркуватого ельфа. Мара пропонує допомогу у помсті за втрачену сім’ю, якщо Таліон допоможе відновити привиду пам’ять про себе. І тут починається така катавасія…

Сюжет The Shadow of Mordor настільки малозначний, що його відсутності ніхто б і не помітив. Історія розвивається добре, в ній були помічені кілька цікавих харизматичних персонажів. Деякі моменти, як ось Мордорський ленінопад, вчинений руками гравця, глибоко вгризаються в пам’ять. Але ця історія ще слабша за першоджерело.

Солодкий присмак оркоциду

Насправді Тінь Мордора — це пісочниця, в якій більше нема що робити, окрім як вбивати орків. Так, розумію, расизм і бла-бла-бла, але ж що може бути веселіше і захопливіше за оркоцид мільйоном різних способів? Ну, можливо, не мільйоном, але кількома десятками способів умиротворення ополченців Мордора гра може похизуватися.

Тривалий час я взагалі думав, що оце і є вся гра, не виконував сюжетних завдань, просто стрибав на землю і починав пекельний герць із різнобарвним кодлом. Шинкував їх мечем, розстрілював із примарного лука, марудив мухами і наганяв на них скажених велетенських псів. Вбивав потай, із тіні, вбивав показово жорстоко і привселюдно, відривав їм довбешки і прохромлював наскрізь мечем. Добивав красиво і вишукано чи тихенько і нишком, палив і підривав, скидав у провалля і доводив до божевілля від страху.

А ближче до середини гри я навчився підкорювати орків і тоді усе стало ще веселіше. Прокрадаюся до табора ворога, потай підкорюю лучників, що стережуть локацію з підвищень і певної миті віддаю їм наказ атакувати. Здіймається паніка, верески, усі розгублені, а я тим часом гуляю біля багаття і січу-рубаю. А коли лічильник неперервної серії ударів заряджається — ошелешую усіх примарним вибухом, а тоді одним кліком добиваю непритомних орченят.

Будні безсмертного

Попри те, що орки тупі, я не бачив більше ніде такого достовірного втілення толкінівських орків. Вони виглядають справді, як натуральна раса і поводяться, як самобутній народ. Зустріч із капітаном чи вождем орків — це завжди подія. У нього є унікальна зовнішність і промова з погрозами. А якщо хтось із цих очільників війська Саурона мене вбивав, то він піднімався по кар’єрних східцях, а при наступній зустрічі зі мною нагадував про мою поразку. Навіть якщо мене вбивав пересічний орк, гра показувала його унікальне ім’я і далі він міг вирости аж до вождя.

З одним Патрачем я так зустрічався більше 20 разів. От любило це падло підкрастися, коли я щойно закінчив запеклий бій і мав замало здоров’я.

Померти, як ви розумієте, у The Shadow of Mordor не можна. Після загибелі Таліон відроджується у найближчій відкритій вежі і може повертатися аби помститися своєму вбивці чи плюнути на ту дурню і рушити до іншого завдання.

Гартування ігроладом

Цяцька дуже нещадна до лінивих і неуважних гравців, але мене змінила на краще. У The Shadow of Mordor неможливо гратися, не використовуючи усіх чи більшості ігроладних можливостей. От просто таки нестерпною здається іграшка, доки ти не вкуриш, що треба постійно комбінувати все, що тебе оточує, а в бою — встигати натискати вчасно клавіші та стежити за 2-3 ворогами, які люблять нападати одночасно. Крім того бій доводиться чергувати із тактичним відступом для відновлення здоров’я і розсіювання орди.

Виділяються бої з очільниками армії Саурона. У кожного є свої особливості, сильні і слабкі сторони. Про них можна довідатися, якщо допитати якогось меншого орка чи знайти загублені кимось записи. Але навіть знаючи усе про капітана чи вождя, доведеться добряче поввихатися, перш ніж вб’єте його.

Знову ж таки, можна з матюками вломитися до мети асасинації і спробувати нагло зарубати її. А можна вишукано провести розвідку, непомітно усунути тілоохоронців жертви і лише після того прибрати офіцера, скориставшись його слабиною (залякати вогнем, мухами, псами чи втнути якесь добивання під час рубанки). Лише тоді гра принесе максимум задоволення.

Якщо нема уяви — краще не гратися у The Shadow of Mordor, бо вам вона здасться надміру складною одноманітною грою, в якій треба просто вбивати безкінечні орди орків.

Екскурсія до Мордора

Я згадував про світ Мордора. Він шикарний. У грі доступні дві великі території, кожна з яких поділена на підконтрольні комусь регіончики. У центрі регіону — вежа, захопивши яку, можна побачити усі побічні завдання на місцевості. А краєвиди, які відкриваються з цієї вежі роблять загибель героя і відродження у ній надзвичайно мальовничою.

Мандри регіоном постійно приносять радість. Світ пашіє життям. У ньому повно барв, рослинності, різноманітного рельєфу і безлічі древніх руїн. Схоже, Середзем’я ніколи не було молодим, а одразу постало древнім і занепалим.

Крім того, що дизайн локацій вражає мальовничістю, достовірності світу додають побічні завдання з пошуку пам’яток старовини. Знайшовши якусь річ, можна прочитати коротке пояснення про її походження, а також прослухати уривок діалогу з життя тих, хто користувалися нею. Надзвичайно атмосферно. Можливо, саме завдяким цим штучкам, а ще через самобутність орків я вперше повірив у існування Середзем’я, вперше відчув цей масштаб і буденність життя на тих просторах після відходу валарів і зникнення сильмарилів.

І вашим, і нашим

На щастя лепськість картинки The Shadow of Mordor залишається приємною навіть на середніх налаштуваннях графіки, хоча на високих гра жваво бігає навіть на середньому комп’ютері кількарічної давнини. Для ультра-ефектів слід прикупити потужнішого залізяччя і це буде мудрим інвестуванням у сильні враження, адже попереду ще море некстдженових релізів.

Оголосення і музичний супровід здійснено на належному рівні. Хвалити нема особливо за що, але й шпетити було б дурістю. Збережено манірність ельфів, огидність Ґолума, гуркітливість орків і буркотливість гномів. Звукові ефекти добряче перегукуються із фільмами Пітера Джексона.

Когось ти мені нагадуєш…

Багато говорилося про схожість Middle Earth: The Shadow of Mordor із Assassin’s Creed та Batman Arkham Щось-там. Говорилося небезпідставно, адже гра й справді запозичила чимало із цих чудових популярних серій. А також дещо було підглянуто у Far Cry 3 і Warhammer 40 000: Space Marine і в інших вдалих ігор. У підсумку ми отримали зовсім не потвору Франкенштайна, а вдалу компіляцію усього найкращого, в яку можна гратися десятками годин, не втомлюючись різноманітно вбивати посіпак Саурона.

Middle Earth: The Shadow of Mordor — чудова забавка з різноманітним ігроладом і прекрасною графікою, але паскудний художній твір. Задовольнить як фанатів книжок Толкіна, так і прихильників кінострічок Джексона. Не слід пропускати гру і тим, хто вперше чують про Середзем’я і Келебрімбора. Безсумнівний кандидат на першочергове придбання за будь-яку ціну.